Той вітерець відігнав небезпечну хмару в бік противника. Андрієві тоді сказали, що подібні історії траплялись не раз, наприклад, під час Першої світової війни, і це просто випадковість. Та епізод мав своє дивовижне продовження.
Противник також відчув вітерець і почав закидувати гранати зі сльозогінним газом на вулицю, щоб дим зайшов за вітром до місця, де ховалися українські поранені.
Тоді Андрій звернувся до Бога вдруге. «Я помолився, й вітерець зник, і цей газ просто пішов вгору. Тоді я переживав настільки сильну присутність Божу, що аж почав труситися. І це мене ще більше заспокоїло, хоча справи йшли не дуже. Але я був впевнений, що Бог поруч і що зі мною нічого не станеться, бо Він тут».
Як християнин, Андрій Полухін наголошує про важливість не лише медичного, а й духовного супроводу військових на фронті. Кажуть, що на війні люди швидше приходять до Бога, переживаючи порятунок зі смертельної небезпеки. Андрій запевняє, що це не так. Потрібен хтось, хто вкаже на це диво. Що це не збіг обставин, а саме Бог.
«Це не залежало ні від тебе, ні від побратима, це Бог тебе врятував. Подумай про це, звернись до Нього та роби висновки. Тому потрібні капелани», – стверджує Андрій.
Тож не припиняймо молитися за наших бойових медиків, капеланів, за воїнів. Нехай Господь зміцнює і підтримує їх. Нехай Його дива стаються, слугуючи дороговказом до Христа.